Повернення до генетичного коду: Мозаїчний образ Святого Миколая
Дениса Кутняхова як маніфест нового українського сакрального мистецтва
Сучасне українське сакральне мистецтво переживає потужний етап рефлексії, деколонізації та повернення до автентичних витоків. Тривалий час монументальна мозаїка в Україні асоціювалася або з візантійським академізмом синодального періоду, або з бруталістичними й соцреалістичними наративами радянської доби. Проте на початку літа 2026 року в селі Стоянка з’явився твір, що маркує успішний експеримент із деідеологізації та ревіталізації вітчизняного монументалізму – мозаїчна ікона «Святий Миколай», створена художником-монументалістом Денисом Кутняховим та його творчою командою.
У цій роботі митець відважно синтезує унікальні традиції київської мозаїчної школи, візантійську архітектоніку та наївну, емоційно чисту мову української народної ікони. Пропонований аналіз розглядає твір крізь призму актуальних мистецтвознавчих методологій дослідження сакрального простору.
Архітектурна інтеграція та композиційні вектори
Як яскраво демонструє фронтальний ракурс пам’ятки, монументальна композиція бездоганно вписана в аркову нішу будівлі Храму, виступаючи його тематичним і формотворчим центром. Масивне обрамлення з великих блоків світлого травертину створює ефект глибокого стародавнього порталу. Цей архітектурний прийом концептуально відокремлює земний простір від сакрального світу, всередині якого розгортається яскрава, майже текстильна за своєю пластикою історія.
Денис Кутняхов свідомо відходить від суворих, відчужених канонів пізнього візантизму. Замість суворої аскези митець звертається до естетики українського хатнього та монастирського іконопису XVII–XIX століть – періоду, коли релігійний образ розмовляв із вірянами живою, зрозумілою на ментальному рівні мовою.
Іконографічний аналіз: Олюднення сакрального
Лик Святого Миколая позбавлений дистантного холодного спіритуалізму. Великі, широко розкриті мигдалеподібні очі, окреслені виразним темним контуром, дивляться на глядача з лагідністю, мудрістю та дитячою відкритістю, що притаманно саме українським народним першоджерелам.
Стилізація форми відзначається графічною точністю та ритмічним балансом:
Округлі лінії сивої бороди структуровані у чіткі декоративні пасма;
Геометризована мітра, увінчана хрестом, утримує вертикальну вісь композиції;
Характерні широкі деісусні та орнаментальні хрести на омофорі підкреслюють площинно-монументальний характер зображення.
Над митрою Святого у верхній частині арки розташована дугоподібна композиція Богородиці, що тримає омофор (Покрова), яка колористично та композиційно замикає верхній сектор мозаїки, створюючи тривімірний ієрархічний зв’язок.
Фактурна метафізика: Смальта, камінь, сусальне золото
Сучасні дослідники мозаїки розглядають матеріал не просто як засіб декорування, а як самостійну художню мову. Фактурне вирішення мозаїки в селі Стоянка, заслуговує на окрему увагу.
Кутняхов віртуозно поєднує різні за своєю природою матеріали, створюючи складну рельєфну поверхню:
Натуральний камінь (Травертин, мармур): Використаний у викладці інкарнату (обличчя, десниця) та окремих елементів одягу. Матова, текстура каменю поглинає світло, створюючи відчуття теплоти та м’якості людської плоті.
Кольорова смальта: Художник сміливо оперує відкритими, дзвінкими кольорами – глибоким ультрамарином, вогняно-рудим та насиченим смарагдово-блакитним тлом, що відсилає до соковитої палітри українського народного малярства. Кожен модуль викладений вручну із навмисним порушенням строгої геометрії, завдяки чому площина «дихає» і пульсує.
Сусальне золото: Затиснуте між шарами скла, а також золота смальта викладені під різними кутами нахилу. Це змушує німб грати зі світлом за будь-якого освітлення. Золото тут трансформується у метафізичне «Фаворське світло», що проривається крізь матеріальну структуру стіни.
Елементна теселяція та мікросимволізм
Макроаналіз фрагментів мозаїки, зафіксований на етапах роботи дозволяє простежити, як ретельна ручна рустикальна теселяція формує багаторівневий зміст твору.
Благословляюча десниця
Правиця Святого Миколая піднята в іменословії. Проте в контексті українського прочитання цей жест трактується не як суворе повчання, а як знак захисту та миру. Тональні переходи пальців виконані дрібними модулями ніжно-рожевих та охристих відтінків, окреслених теракотовою смальтою, що імітує класичний іконописний рисунок. Рукав поручі викладений золотисто-жовтою смальтою з активними вкрапленнями червоних і бірюзових тесер, нагадуючи традиційну українську вишивку або княже коштовне шиття.
«Шахматний» орнамент риз
Геометричний візерунок фелоні (риз) демонструє дивовижну ритміку. Чергування червоних, жовтих та білих квадратів утворює орнамент «шахматівку», який часто зустрічається в автентичних дерев’яних церквах Карпат та Поділля. Навмисно сколені краї тесер та постійна зміна напрямку мозаїчних «русел» створюють оптичний ефект вібрації: при русі глядача одяг святого ніби випромінює внутрішнє тепло.
Солярні знаки та Святе Письмо
Книга «Святого Письма» в лівій руці Миколая виступає символом земної тверді та чотирьох сторін світу. Від неї радіально розходяться промені вогняного та помаранчевого кольорів, утворюючи коло. Це пряма ремінісценція українських солярних знаків, гармонійно асимільованих християнством (образ Христа-Сонця Правди). Радіальна викладка смальти по периметру підсилює ілюзію свічення. Товсті, фактурні шви розчину між модулями підкреслюють монументальну «дикість» матеріалу та його рукотворність.
–
Мозаїка «Святий Миколай» Дениса Кутняхова в селі Стоянка – це вагоме слово у дискусії про майбутнє українського монументального мистецтва.
Автору та його команді вдалося: трансформувати камерну інтимність, тепло та світло народної хатньої ікони у масштабний архітектурний простір сучасного храму. Повертаючи мозаїці її первісний, очищений від радянського бруталізму та синодального академізму генетичний код, цей твір стає важливим орієнтиром для майбутніх поколінь українських митців та дослідників сакрального простору.
Текст: Тетяна Семенюк
Україна має довгу історію мозаїчного мистецтва, що знайшло відображення в різних епохах та архітектурних спорудах.
Одним із найдавніших зразків мозаїки в Україні є збережені мозаїки Х-ХІ століть в Києві, в Національному заповіднику “Софія Київська” . Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський собор — християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури та монументального живопису другого десятиріччя ХІ ст. (1011-1018), одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.
–
Сучасне, сакральне монументальне мистецтво в Україні шукає свої форми.
У селі Озерне, яке колись називалося «Святе», був давній храм. Протягом століть він являвся головним духовним центром села, гуртував навколо себе людей, які приходили до нього для того, щоб помолитися Богу, знайти для своєї душі відраду та утіху. Але в часи комуно-більшовицької окупації України храм знищили.
Проте, стараннями настоятеля – протоієрея Андрія Пилипчака, громади села, а також фундатора – Ігора Івановича Бойка,
Петро-Павлівську церкву вдалося відродити. Громада села Озерне в лиці Ігора Івановича Бойка, звернулась до творчої родини Кутняхових, професійних художників, членів Національної Спілки художників України з проханням розробити та втилити в матеріалі серію мозаічних панно в Храмі. Першим виконаним проєктом була надвратна мозаїка Святих первоверховних апостолів Петра і Павла. В сюжеті мозаїки закладений образ відновленого Храму та Творця вседержителя.
Розміщення мозаїчних образів, відповідає розробленим Церквою іконографічним канонам, яким підпорядковується система живопису, що відзначається ідейно-декоративною цілісністю, стрункістю, взаємодією з богослужінням. Купол розглядався як небо, де перебуває Бог, тому у найвищій точці храму – зеніті центрального купола, – монументальний образ Христа Пантократора (Вседержителя). Він царює над усім простором. Образ Творця і Володаря світу, сповнений могутності й величавого спокою, породжує думку про надійність встановленого Ним світопорядку. Христос оточений архангелами, що стоять з чотирьох сторін світу, утворюючи почесний ангельский ескорт.
З часу побудови Святої Софії в Константинополі купол став центральним композиційним та смисловим елементом візантійської церковної архітектури, а його підтримуючими елементами у більшості церков стали вигнуті трикутні пандативи, де розміщені мозаїчні образи чотирьох Євангелістів з апокрифічним істотами.
Істоти стали символами Євангелістів і формою їхнього традиційного символічного зображення:
Матвій в образі ангела, Марко в образі лева, Лука в образі тельця, Іван в образі орла.
Кожен з них крилатий і тримає Євангеліє.
У храмі, як іконі космосу, функція та розташування пандативів між ярусом землі та верхнім ярусом склепінь (між землею та небом) осмислювались символічно, тому й стали полем для розміщення зображень чотирьох євангелистів. Метою цієї статті є дослідження існуючих в монументальному мистецтві України варіантів послідовності розташування євангелистів у підкупольному просторі. У результаті вивчення особливих аспектів семантики, пов’язаних із символічним об’єднанням
євангелистів з образами живих істот з Одкровення (лева,теляти, людини та орла), виокремлено дві основні ідеї, які вносили зображення на пандативах у систему розпису храму: «астрономічну» або «благовісну».
За виконання мозаїк в Петро-Павлівському Храмі села Озерне. Творча родина Кутняхових, отримала високу відзнаку. Премію Київської організації Національної спілки художників України «Мистець» імені Михайла Бойчука за найкращий монументальний твір року (2015).
